Инфекционный контроль
Инновации в медицине - здоровье нации
Последние новости
04 май 2021, 16:04
  "Медицинский вестник Украины" сообщает о положительных результатах...
Львівський медичний форум 2021

Нужна ли страховая медицина

» » » Іван Папушенко: «До води не можна заходити з поганими думками»

Іван Папушенко: «До води не можна заходити з поганими думками»

10 янв 2014, 20:02    admin
0 комментариев    4 855 просмотров

Іван Папушенко: «До води не можна заходити з поганими думками»Цьогоріч у серпні 65 плавців-екстремалів із 17 країн світу здолали в естафетному запливі 86 км, що розділяють Євразію та Північну Америку. Відстань, яку вони проплили у воді, чия температура часом була ледь вищою від нуля, виявилася істотно більшою – судді нарахували 134 км. Далися взнаки сильні течії та вітер, що постійно зносили спортсменів У першому міжконтинентальному полярному естафетному запливі з Росії до Америки через Берингову протоку, взяв участь і українець, мешканець містечка Ізмаїл, що на півдні Одещини, Іван Папушенко. Участь у чималому міжнародному проекті спортсмен вважає наразі найбільшим своїм досягненням у зимовому плаванні. Цією справою він займається лише кілька років, проте спромігся пройти доволі суворий відбір до запливу і гідно здолати на ньому свою ділянку. Хоча його «моржівський» стаж був ледь більшим від заявленого мінімуму у три роки.
«Туди відбирали найсильніших, — згадує ізмаїльський атлет, — слабкі туди не їхали. Я виявився найкращим на Україні – через те і взяв участь».
Із захопленням Іван Папушенко згадує й все те, що передувало, власне, естафеті.

Президент Якутії профінансував переліт спортсменів з Москви до Якутська. Це при тому, що столиці РФ спортсмен діставався власним коштом, так і не знайшовши підтримки у місцевої влади. Не знайшовши спонсора, мусив відмовитися від участі у міжнародній естафеті ще один український морж.

Організатори запливу зробили все можливе, аби акція досягла своєї мети. «Коли б ми як приватні особи взяли судно і поплили, у нас, напевне, нічого не вийшло б», — припускає Іван Папушенко і каже, що місія мала успіх зокрема й через те, що проходила «під егідою військового флоту Росії». Спортсмен високо оцінює професіоналізм екіпажу госпітального судну «Іртиш», котре супроводжувало естафету, та матросів, що поралися із човном, з якого безпосередньо стартували спортсмени і на який вони поверталися, здолавши свій відтинок. «Все кинули на нас», — каже український учасник запливу. Аби все було гаразд, організатори спробували навіть домовитися із місцевими духами та богами. Ось із цього епізоду ми й почнемо нашу розмову з українським підкорювачем Берингової протоки.

— Іване Георгійовичу, повідомлялося, що перед запливом для команди проводив якісь обряди чукотський шаман. Як ви гадаєте — це допомогло справі?

— Справді, після прес-конференції з президентом Якутії нас повезли до головного шамана. Головна суть обряду — коли ти перебуваєш далеко від домівки, то маєш поважати духів землі і духів води тієї місцевості, де опинився. Я вважаю себе християнином, але чому б не поспілкуватися із шаманом, коли це — на добро? Слід поважати культуру землі, на якій перебуваєш. Ось візьмімо хоча б Одисея — він там щось нашкодив, образив Посейдона, а потім 10 років блукав морями.

— Нікому у вашій команді блукати не довелося? Чи виникали ситуації, що загрожували життю спортсменів, чи, принаймні, ставили під сумнів успіх естафети?

— Складною була ситуація біля берегів Аляски та в районі островів Ратманова та малий Діомід. Через вплив течій плавці там плили практично на одному місці. Були випадки, коли 50-метрову дистанцію ми долали практично впродовж двох діб. Так, були труднощі, так, спинялися, але зібралися, вислали човни, дочекалися відпливу і продовжили естафету.
Виникали ситуації, коли лікарі когось знімали з дистанції — деякі іноземці у першому запливі участі не брали. Але їм ставили заміну — і плили далі.
Лише одну людину — я її не називатиму — довелося повністю дискваліфікувати. Він прибув на заміну іншому спортсмену, і як, на мене, йому взагалі не варто було пливти. У воді йому стало зле, він відразу наковтався води — його довелося просто витаскувати на борт — ну це факт. Рятував його  Яковлєв, я був поруч. Хоча певен — у тій ситуації кожен із нас пішов би рятувати і врятував би. Коли б людина загинула, заплив, звісно, довелося б припинити.

— Як, власне, проходила естафета?

Іван Папушенко: «До води не можна заходити з поганими думками»— Це виглядало так: судно стояло на місці — один катер 3 плавців везе, інший — 3 –вони пропливають свою дистанцію, і коли проходять кілометрів 5 — судно пересувається на відповідну відстань. Дві людини, яким передаєш естафету, сидять у човні, ще один човен прямує за наступною трійкою. Пливли по 10 хвилин — це оптимальний час, за який спортсмен може найліпшим чином викластися.

Перші чотири кола не зупинялися взагалі — пливли цілодобово. Призупинили заплив лише дуже погані погодні умови. У мене особисто 4 запливи було, два з них — вночі.

— В команді були спортсмени з різних країн і різних вікових категорій — чи призводило це до якихось, коли не конфліктів, то непорозумінь?

— В жодному разі — адже головна задача естафети це була саме дружба між народами.

Так, російські спортсмени Брилін і Сичов могли посперечатися, хто кого «порве» на наступних змаганням на довжину запливу у крижаній воді — але це був лише нормальний спортивний азарт без жодного натяку на якусь неприязнь.

А спортсмени з Ірландії, Аргентини, Чилі, ПАР — теж всі нормальні хлопці, всі мають однакове захоплення і тому розуміють один одного з півслова.

Так, в команді були і 67-річний Віктор Москвічов, професор з Новосибірську, у котрого на рахунку ціла купа різноманітних рекордів, і 13-річний Сашко Голубкін, котрий дуже гідно проплив свою дистанцію. Вперше із крижаною водою він познайомився у 2-річному віці, на Водохреще. Він лише просив, щоб тато, що також був у команді, не дуже його опікав. 
На час запливу, пригадую, припав день народження одного російського спортсмена, і ми більше двох годин співали йому пісні — це було наше спільне свято. І взагалі у нас там була одна спільна сім’я. Ми туди поїхали, щоб зробити одну справу — і ми з нею впоралися. Ми разом встановили рекорд, і кожен із нас став рекордсменом. Я привіз до Ізмаїлу 4 дипломи —

Книг рекордів Росії, СНД, Європи та Гіннеса.

Поддерживать себя в надлежащей спортивной форме, занятие непростое. И в этом можно помочь себе, если, например, купить эллиптический тренажер. И не просто купить, а еще и активно им пользоваться.

— А яку відзнаку Ви вважаєте найвагомішою для Вас?

— Для мене найважливіше, що я там був і брав участь. Я побачив там найсильніших спортсменів і зміг сформувати тактику і методику тренувань. Це навіть краще ніж участь у чемпіонаті світу — адже там 2-3 дні поплавали, розбіглися по готелях — і все. А тут ми 20 днів були разом на одному судні.

— Як давно Ви займаєтеся зимовим плаванням? Чим воно Вас привабило?

— Вперше до холодної води я зайшов на Водохреще 2010 року. Відтоді щоденно плаваю у Дунаї і влітку, і взимку. Ще коли був живий Папа Римський Іоан-Павло ІІ, прочитав, що він щоденно плаває по годині у басейні. У нас чистого басейна у місті немає, тож я послуговуюся відкритими водоймами. Крім того, ми, колишні спортсмени, всі приречені на довічне зайняття фізкультурою та спортом. 2008-го року я зірвав спину — мав 3 грижі. Сльози наверталися на очі — я, колишній борець, майстер спорту, не міг підняти 5 кг. Хоч лікарі і відраджували — я пішов у холодну воду. Відтоді життя у мене щодня ділиться на дві частини — до плавання і після плавання.
Два роки тому я очолив асоціацію моржів Придунав’я, відтоді у цій якості провів понад 50 заходів, зокрема, організував турнір «Дунайський оселедець» — цього року він проводився вдруге, повністю за правилами чемпіонату світу. Торік я був учасником 8 чемпіоната світу із зимового плавання у Юрмалі. Перепливав озеро Ялпуг, Дністровський лиман (а це 9 км).

— Ви давно і успішно займаєтеся боротьбою, віднедавна, і знову ж-таки не без успіху, долучилися до зимового плавання. Боротьба з суперником на килимі і боротьба з холодними хвилями у водоймі — що є складнішим і цікавішим для Вас?

— Так, я вже в 22 роки виконав норматив майстра спорту з вільної боротьби. На початку 80-их за чотири літа на показових змаганнях з нагоди свята врожаю виграв 60 баранів — і це добре позначилося на моєму студентському раціоні.

А загалом і в боротьбі, і в зимовому плаванні потрібні сила волі, віра у себе і перемога над собою. Борець зазвичай програє чи виграє схватку ще до виходу на килим.

Іван ШЕВЧУК, «Урядовий кур’єр»



Новости от medvestnik.com теперь и в Telegram.
Подписывайтесь на наш канал https://t.me/medvestnik
Читайте также
19 авг 2009, 11:06    0 комментариев
В Херсонской области 45-летняя женщина вследствие укуса каракурта попала в реанимацию....
Комментарии