"Медицинский вестник Украины" предоставляет слово экспертам МОЗ Украины с материалом о важности городского благоустройства для физического здоровья, психологического комфорта и социальной интеграции человека.
Місто дуже впливає на наш психічний стан. Воно може як погіршувати його, посилюючи тривожність, відчуття самотності і безпорадності, так і сприяти психічному здоров’ю. Для цього місто повинно сприяти взаємодії та діяльності людей, бути безбар’єрним і зеленим.
ЧОМУ ГРОМАДСЬКИЙ ПРОСТІР - ЦЕ ВАЖЛИВО
Люди - істоти соціальні, і наш мозок сприймає соціальну ізоляцію як фізичний біль. Неможливість бути з іншими чи небезпека, як-то ризик бути збитим машиною — це потужне джерело стресу.
Люди, що живуть в містах чи районах, які не дають можливості розвивати сусідську спільноту, де ніхто нікого не знає, або в сучасних “гетто” — мають більші шанси розвинути психічну хворобу. Натомість, громадські простори, що дають змогу спілкуватися, знайомитися, почуватися в безпеці, займатися спортом чи танцювати просто неба, сприяють психічному здоров’ю містян. Дуже добре, коли місцева влада облаштовує пішохідні зони, ярмарки, парки і майданчики.
Ми також можемо і самі брати відповідальність та облаштовувати простір довкола себе і заради себе. Чудовими прикладами громадянської самоорганізації є СКВЕР НЕБЕСНОЇ СОТНІ та Samosad, Шовковичний сквер у Славянську, Кіносхідці в Костянтинівці. Ось приклад хорошої ініціативи: http://misto-sad.com.ua/
Ви навіть можете вийти в парк з колонкою та друзями і влаштувати танці. Така активність — це дія, соціальна взаємодія та профілактика нейродегенервативних хвороб. Окупуйте вулиці!
ЧОМУ МІСТО МАЄ БУТИ ІНКЛЮЗИВНИМ
Безбар’єрність міста - ще одна засада психічного здоров’я. Передусім вона пов’язана з можливістю взаємодіяти. “Хороший дизайн створює можливості, поганий — знищує” (англ. “good design enables, bad design disables”).
Як на візочку, чи з дитиною у візочку, потрапити в тролейбус, спуститися в метро і зробити пересадку? Ніяк. Внаслідок бар’єрності наших міст багато людей стають ізольованими або мусять відчайдушно долати перешкоди щодня. Уявіть, що можуть відчувати, стоячи перед підземним переходом, батько чи матір із візочком, людина літнього віку, яка може впасти і зламати шийку стегна, ветеран, який поки чекає на протез ноги і пересувається на милицях.
Кожен із нас може рано чи пізно безпорадно дивитися на сходи. Тому слід робити дві речі:
За можливістю, відходити від антисоціальних підземних переходів та сходів, і облаштовувати наземні переходи, пандуси та зручний громадський транспорт. Там, де світлофори вже є, варто облаштовувати наземні переходи.
- Допомагати один одному. Якщо ви бачите, що людині важко спускатися чи підійматися сходами, чи відчинити двері і проїхати візочком, допоможіть. Часто ми соромимося просити перехожих про допомогу. А якщо вам потрібна — звертайтеся до оточуючих.
Виграють від цього всі. Коли ми допомагаємо іншим, то самі при цьому почуваємося щасливими. Співпричетність нам потрібна.
Комментарии (0)