БАР’ЄР. На Одещині лише 7 із 26 районів мають автобуси, обладнані для перевезення інвалідів, але й ці можливості люди з особливими потребами використовують не повною мірою.
43 автобуси на понад 900 маршрутів – це, власне, не так вже й багато. Але значно більше, ніж нічого – вважає інвалід-колясочник, голова громадської організації спортивний клуб інвалідів «Одеса-Баскет» Олег Прохоров: “З’явилися законодавчі акти, з’явилися місцеві програми, транспорт закуповується і переобладнується”.
Відправною точкою цих процесів стала затверджена на 2009-2015 роки урядова програма «Безбар’єрна Україна».
Перші кроки в бік знедолених
Олег Прохоров мав нагоду бачити, як працює комітет з доступності у США – там вже не лишилося об’єктів, не обладнаних таким чином, щоб їх міг дістатися інвалід. Тож процес йде вже, так би мовити, вглиб – вже обладнані за вимогами доступності точки переробляють таким чином, аби людям з особливими потребами жити було зручніше. Ми наразі про таку ситуацію можемо лише мріяти, проте Олег Прохоров намагається зосередитися на позитиві і сказати “щось таке, що було б приємно почути тим, хто вклав у цю справу працю, аби вони й надалі щось робили”.
Олег передовсім має на увазі автоперевізників, на чиї плечі, переважно, й лягають витрати з перевезення інвалідів, а ще - профільних чиновників, котрі спонукають перевізників займатися цією зовсім нерентабельною справою.
Переобладнання одного автобусу вартістю у 400 тис. грн. додає до його ціни ще 100 тис.
Важіль, який використовує влада, аби заохотити перевізника до таких непродуктивних витрат – тендерні вимоги. “Одна з головних умов, - підкреслює заступник голови ОДА Петро Хлицов, - наявність автобусів для перевезення інвалідів». За 5 років, за планами обласної влади, на кожному із міжміських маршрутів має працювати, принаймні, один інва-автобус. Вже зараз діє «гаряча лінія», де можна довідатися про режим роботи автобусів, що перевозять інвалідів. За цим же номером можна висловити й зауваження, коли у тому виникне потреба.
“А ще у нас працює служба таксі, - розповідає директор “Овідіопольавтотрансу” Олександр Гордієвський, - можемо прийняти замовлення від інваліда і забрати його з дому”.
Підпільні інваліди
Так чи інакше, Олександр Миколайович має визнати, що всі ці недешеві новації реально використовуються дуже мало: “Менталітет інвалідів такий, що у сільській місцевості вони намагаються не потрапляти людям на очі. Я ось працював в Австрії – там інвалідів на вулицях міста дуже багато, і таке враження, що в них інвалідів багато, а в нас їх немає”.
Втім, враження це оманливе. Наші інваліди просто не поспішають виходити на люди – подекуди і справді бракує необхідних технічних пристосувань, а часом вони просто морально не готові до того, що вже нині, хай в окремих місцевостях і на окремих маршрутах, можуть жити і пересуватися в умовах, максимально наближених до нормальних.
Олександр Гордієвський переконаний, що цей психологічний бар’єр зникатиме разом із появою нових і нових пристосувань, що мають полегшувати життя інвалідам. Конкретно те начиння, яким обладнані перші інва-автобуси Одещини, не викликає захоплення навіть у водіїв. Кажуть: обладнання китайське, неякісне, електричні підйомники часто ламаються.
Та Олег Прохоров, немов побоюючись злякати й цю ще далеко не довершену удачу, вишукує у пристосуваннях лише плюси: “Є кнопка для людей з проблемами слуху, є поручні для людей зі слабким зором, а також все обладнання для тих, хто має порушення опорно-рухового апарату”.
Не з чужих слів знайомий із такою проблемою, Олег Прохоров, вважає, що перші кроки у створенні безбар’єрного простору для інвалідів можуть бути непомітними тільки для тих, хто ніколи і нічим не долучався до цієї справи.
Іван ШЕВЧУК
Комментарии (0)