НМАПО им.П.Л.Шупика исполнилось 90 лет

Национальная медицинская академия последипломного образования имени П.Л.Шупика отметила свое девяностолетие. Поздравить коллег пришли представители различных органов власти, духовенства, Министерства здравоохранения Украины, руководители учебных заведений, известные деятели науки и медицины.



У витоків створення Клінічного інституту для удосконалення лікарів (1918) стояла медична громадськість — професійна Спілка київських лікарів, передові представники якої, вихованці медичного факультету університету  Св. Володимира (М.А. Левитський, О.З. Лазарєв, Є.Л. Скловський, Г.Б.
Биховський, І.Й. Фрумін та ін.), незважаючи на всі негаразди і труднощі тих часів, вбачали в організації підвищення кваліфікації лікарів одне з невідкладних завдань свого часу і стали одними з засновників закладу нового типу, першими його професорами. Організаційна комісія завершила роботу 17 жовтня 1918 р. і передала справи Правлінню інституту, обраному на його загальних зборах у складі «Председателя Правления, товарища Председателя, двух членов Правления и секретаря». Першим головою Правління став профессор М.А. Левитський, 1918–1922; бульв. Т. Шевченка, 13). Академічні справи інституту знаходились у віданні Ради, «…состоящей из Председателя, товарища председателя, ученого секретаря и всех заведующих секциями (отделениями) по специальности, а также членов жюри».



Так 90 років тому розпочав свою діяльність Клінічний інститут для удосконалення лікарів, сама назва якого передбачала передусім його клінічну спрямованість, що і визначалось першим складом його кафедр і курсів. Серед головних завдань Інституту професор М.А.Левитський визначав: «... подготовку врачей в области теоретической и практической медицины, пополнение и освежение знаний молодых врачей, для достижения каковой цели организуются периодические повторительные курсы по всем cпециальностям, а также производятся практические научные работы, чем одновременно и оказывается авторитетная лечебная помощь широким массам населения Киева и его окрестностей...»
Слід віддати належне засновникам Інституту, які ставили перед ним такі завдання, маючи у своєму розпорядженні лише одну поліклініку по обслуговуванню на дому і амбулаторію для приходячих хворих, при якій в 1918 р. були відкриті аптека і хіміко-бактеріологічна лабораторія. В таких умовах Клінічний інститут став у витоків зародження системи післядипломної підготовки лікарів в Україні.



До початку війни в Інституті нараховувалось 24 кафедри, але його діяльність не обмежувалась лише перепідготовкою в стінах вузу. Зростаюча потреба у підвищенні професійних знань призвела до народження в довоєнний період і нової форми їх набуття шляхом наближення системи післядипломної освіти безпосередньо до виробництва. З цією метою на базах потужних на той час лікарняних закладів Білої Церкви, Житомира, Коростеня, Черкас і Чернігова були створені, як філіали окремих кафедр, пункти підвищення кваліфікації лікарів на чолі з спеціально підготовленими в Інституті спеціалістами. Завдяки розширенню навчально-матеріальної бази та профільності спеціалізації і перепідготовки лікарів Інститут, який щорічно готував понад тисячу спеціалістів, став одним з найпотужніших медичних навчально-наукових закладів країни довоєнного часу.
В роки другої світової війни Інститут припинив свою діяльність, а його навчальна і матеріальна база були знищені під час тимчасової окупації Києва. Як і інші медики України, вчені Інституту внесли свій вагомий внесок в здобутки медицини воєнного періоду, а окремі з них проявили себе талановитими організаторами військової медицини. В її історію назавжди увійшли імена головного терапевта Північно-Кавказького та І Українського фронтів — завідувача кафедри терапії професора В.Х. Василенка, головного хірурга евакопункту І Українського фронту, генерал-майора медичної служби, завідувача кафедри урології професора А.А. Чайки та багатьох інших.
Своє друге народження Інститут отримав на підставі Постанови Уряду України від 18 листопада 1943 р. про його відновлення, виданої вже через два тижні після звільнення Києва. Перші кафедри (хірургії, нейрохірургії, ортопедії і травматології) почали діяти в 1944 р. на базі колишнього 408-го Окружного військового госпіталю і деяких лікувальних закладів міста, а першими слухачами стали спеціалісти евакогоспіталів Міністерства охорони здоров’я.
Десять років тому на ознаменування 80-річчя з часу заснування Академії їй згідно Постанови Кабінету Міністрів України №513 від 20 квітня 1998 року «Про увічнення пам’яті П.Л. Шупика» присвоєно ім’я видатного державного діяча і вченого професора Платона Лукича Шупика (1907–1986), який двічі займав посаду міністра охорони здоров’я України (1952–1954, 1956–1969), вніс вагомий внесок в розвиток матеріальної, навчальної і наукової бази Академії, протягом 14 років (1965–1979) завідував кафедрою соціальної медицини і організації охорони здоров’я (тепер кафедра управління охороною здоров’я).
Свій 90-річний ювілей Академія відмічає в статусі Національної, наданому їй Указом Президента України В.А. Ющенка «Про надання Київській медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика статусу Національної» від 27 березня 2006 року за №236/2006.
Таким чином, розпочавши 90 років тому свою діяльність з окремих курсів удосконалення і маючи у своєму розпорядженні як навчальну базу лише одну поліклініку з незначним числом відвідувань, Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика за роки існування стала найпотужнішим і провідним в Україні закладом післядипломної медичної освіти і потужним науковим центром, який нараховує шість факультетів, 74 різнопрофільні кафедри, понад 600 науково-педагогічних та наукових працівників, в тому числі понад 180 професорів і докторів медичних наук, 410 кандидатів наук, що є одним з найвищих показників в Україні. Її навчальна база розміщується в адміністративному та морфологічному корпусах загальною площею біля 8 тис. кв. м, а клінічна становить майже 11 тис. ліжок в сучасних лікувальних закладах і науково-дослідних інститутах м.Києва.
Колектив академії на всіх етапах її існування вносив і вносить вагомий внесок до скарбниці української медицини, сприяючи проведенню реформи системи охорони здоров’я в Україні і вищої медичної школи зокрема.