Зустріч у Міністерстві охорони здоров’я

В перші робочі дні нового року у Міністерстві охорони здоров’я України відбулась зустріч міністра Василя Князевича з медичною громадськістю України. У заході взяли участь народні депутати України, видатні вчені АМН, керівники регіональних управлінь охорони здоров’я, відомчих медичних управлінь, провідні фахівці МОЗ, науково-дослідних медичних установ, представники медичних та громадських об’єднань.

Актуальні питання системи охорони здоров’я та ії удосконалення стали темою зустрічі.

Міністр охорони здоров’я Василь Князевич:

- Я думаю, Міністерство охорони здоров’я разом з комітетом, разом з громадськістю виробить гідну програму розвитку нашої системи. І я б дуже хотів, щоб ця програма була зрозумілою всім – від уряду до міністра, який буде її оголошувати, до кожної людини в усіх куточках країни. Зрозуміло, що ця програма не на один день, вона довготермінова. Я хотів би, щоб спадкоємність у галузі була нормальною, адже ми не починаємо медицину з нуля. Є вже певні досягнення. То ж давайте говорити про розвиток, про нормальний шлях, який ми повинні разом з вами пройти.

Міністр проінформував також про кадрові зміни, представив двох своїх заступників і висловив подяку тим посадовцям, які працювали в міністерстві до цих пір. Також він закликав бажаючих висловити свої пропозиції.

Віктор Лисак, Полтавська обласна державна адміністрація:

- Якщо говорити в цілому, то в нашому складному світі навіть важко представити, що представляє собою система охорони здоров’я, де вона знаходиться, де її початок, а де — кінець. Це сьогодні зрозуміло всім. Так, сьогодні ми всі - професіонали, науковці, політики – говоримо про те, що ми зберегли мережу лікувально-профілактичних закладів. Але виникає питання – яку? Ми відкрили нові амбулаторії, готуємо поступовий перехід на надання медичної допомоги лікарем загальної практики – сімейної медицини. Визначились з тим, що головний пріоритет у нас - розвиток первинної ланки медико-санітарної допомоги, не говорячи вже про медицину в селах. Розпочали (декілька років) переоснащення закладів охорони здоров’я.

Але постає питання – що створено для всього населення? Чи створили ми справді високий рівень медичного обслуговування на рівних умовах? Будемо відвертими, але, на жаль, медичного обслуговування на рівних умовах ми сьогодні не створили. .....

Зберігаючи мережу, про яку ми говоримо, те, що визначено у нас у Конституції, в інших актах, ми все-таки не враховуємо демографічну ситуацію, яка є сьогодні в державі. Ми не враховуємо, як змінились базові села, де вони сьогодні розташовані. Потрібно це негайно вивчити і переглянути, і як би ми цього не хотіли, ми зобов’язані цю мережу оптимізувати. І це можна далі і далі продовжувати.

Виходячи із сказаного мною вище, постає інше питання. А чому сьогодні органи місцевого самоврядування не надають мешканцям якісне медичне обслуговування? Чому я акцентую саме на органах місцевого самоврядування? Тому що всім ясно: сільська охорона здоров’я є підвідомчою до органів місцевого самоврядування. Але чи старається цей орган місцевого самоврядування поліпшити здоров’я свого населення, особливо в сільській місцевості? Сьогодні потрібно підняти заробітну плату лікарю на селі і створити належні умови.

Отже, коли ми маємо на увазі стаціонарну медичну допомогу, то зобов’язані сказати і суспільству, і людям – ми зобов’язані перейти на інтенсивний шлях лікування.

На мій погляд, створення центрів первинної медико-санітарної допомоги дасть змогу покращити все, про що ми так багато говоримо. А найголовніше – підняти профілактичну направленість, підняти імідж, престиж, рейтинг лікаря в суспільстві.

Проте чи не найголовнішим у цій меті є підвищення чутливості системи до пацієнта, задля поліпшення медичної допомоги якому й потрібно ефективніше використовувати всі ресурси...

Ми можемо багато опонувати, критикувати, що система первинної медико-санітарної допомоги не в змозі надати належної медичної допомоги, але все це залежить від нас, від якості нашої праці. Ми сьогодні говоримо про те, що багато зроблено в плані підготовки лікаря загальної практики, сімейної медицини. Так, ми дещо зробили, але ми самі в своїй основі порушуємо ті принципи, які ми мали... Давайте подивимося, чи може сьогодні лікар загальної практики - сімейної медицини виконувати ті функції, які на нього поклали фактично? Не може, на жаль.

… І найголовнішим є, мабуть, те, що все-таки потрібно зробити систему охорони здоров’я більш ефективною економічно, доступною та якісною для всього населення на рівних умовах.

Анатолій Севальнєв, головний державний санітарний лікар Запорізької області:

- Ми вважаємо доцільним почати вдосконалення з трьох аспектів: законодавчого врегулювання та гармонізації з європейською нормативною базою, ефективної кадрової політики і програм технічного призначення. В першу чергу нас дуже хвилює реалізація положень Закону України „Про основні засади державного нагляду в сфері господарчої діяльності”, що практично паралізує діяльність державної санепідслужби. Вже з січня цього року працівники держдепартаменту практично не в змозі проводити перевірки об’єктів без попередніх переговорів з керівниками, що зводить нанівець саму наглядову функцію. Пропонуємо включити в перелік відносин, на які не поширюється цей закон, відносини в сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

Свого часу ми з натхненням сприйняли указ Президента про заходи щодо підвищення боротьби з небезпечними інфекційними хворобами. Але за два роки, окрім пропозицій, нічого не змінилося. Ми вважаємо, що справжнім проривом буде цільова бюджетна програма з умовною назвою „Безпека”, яка передбачає не тільки закупівлю нового обладнання, а й проведення гармонізації європейських стандартів, сучасне інформаційне забезпечення, застосування принципів доказової медицини і сучасних медичних технологій.

Що стосується кадрової політики, то держсанепідслужба адекватно сприймає професійну систему підготовки фахівців, що передбачена Болонським процесом. Але разом з тим спроба двічі – у 1995 та 2005 роках – реформувати фахову підготовку призвела фактично до ліквідації санітарно-гігієнічних і медико-профілактичних факультетів. Тобто ліквідації основи фахової підготовки – кафедр комунальної гігієни, гігієни праці, гігієни харчування, якими пишалася і Україна, і весь цивілізований світ. Ця кадрова криза в системі санепідслужби стала системною кризою. Пропозиція у нас одна – ці форми підготовки фахівців повинні мати конструктивний, а не руїнний характер.

Практично держсанепідслужба готова прийняти безпосередню участь в розробці всіх організаційних заходів, що передбачені програмою діяльності Кабміну України.

Іван Сокур, головний лікар ЦРБ у Броварах:

— У мене є декілька конкретних прикладів уваги місцевої влади до вирішення проблем ЛПУ. Останнім часом постійно ставиться питання про налагодження справ в охороні здоров’я і все це, безумовно, позитивно впливає на нашу місцеву владу, на районну адміністрацію, яка все-таки стала більше нам допомагати, треба про це сказати відверто. Ось по нашому району. Я працюю в Броварах головним лікарем 25 років. За останні два роки райдержадміністрація купила санітарні машини для всіх абсолютно медичних закладів (а їх у нас 22). Новенькими стоматологічними установками забезпечені всі амбулаторії та дільничні лікарні. Добудовуємо прекрасну сучасну поліклініку. Тобто дійсно є позитивні зрушення, і ми сьогодні не повинні говорити, що у нас все погано.

Що ж стосується пропозицій з поліпшення медичної допомоги, то, на нашу думку, для того щоб нормально могли функціонувати лікувальні заклади, необхідно здійснити їх укрупнення до 300-400 ліжок. Якщо ж сільські амбулаторії знаходяться на балансі районних лікарень, має бути дозвіл на фінансування з різних бюджетів, в тому числі й сільських, на території яких вони розташовані. Дільничні лікарні доцільно залишити тільки у віддалених селах.

І всі запропоновані заходи потребують здійснення на державному рівні. Бо сьогодні бюджет не тільки маленький, він іще й забюрократизований – головний лікар не має можливості направляти його на розвиток охорони здоров’я в своєму районі.

Тендери — чи не найболюча тема. Далі просто неможливо працювати з таким законом про тендери. Минулого року був період, коли ми не могли закупити для лікарень хліб, бензин, наркотичні засоби та ін., тому що тендерна система не дозволяє. Та відмінити треба такий закон про тендери, якщо не можна зробити краще!(Аплодисменти). Ну скільки можна про це говорити і не приймати рішення? Тому висловлюю велике прохання терміново повернутись до цієї справи. (Доповідач висловив свої пропозиції по тендерах у письмовому вигляді, то ж коли хто з шановних читачів зацікавився, може звернутися до їхнього автора).

Бюджетний кодекс теж треба міняти. Наш бюджет розкиданий на 24 кошика, ми всі про це знаємо. В бюджеті повинно бути не 24 коди бюджетної кваліфікації, а тільки 3: заробітна плата, поточні видатки і капітальні видатки. Тоді ми зможемо більш ефективно реагувати на ті проблеми, які виникають. Ну для чого в бюджеті витрати на капітальний ремонт і на поточний ремонт? Спробуй розібратись, де закінчується поточний і починається капітальний! Зате для ревізорів, які хочуть насолити чи виконати чиєсь завдання - тут поле діяльності не обмежене… Тому в цьому плані з бюджетом треба щось вирішувати, зробити його менш забюрократизованим і особливо щоб він був спрямований на розвиток охорони здоров’я.

Разом з такими важливими питаннями, які були розглянуті з високої трибуни, а це розвиток первинної медико-санітарної допомоги, загально-сімейної лікарської практики, впровадження загальнообов’язкового медичного страхування, - спеціалізована медична допомога в Україні є однією з найважливіших ланок. Цьому питанню було надано належну увагу, акцентуючи на тому, що спеціалізована медична допомога – це, по-перше, високотехнологічна допомога, що надається в спеціально обладнаних закладах охорони здоров’я, переважно стаціонарного типу, спеціалістами, які мають відповідну кваліфікацію. Проте сьогодні є дуже багато недоліків в системі організації надання високоспеціалізованої медичної допомоги. Що конкретно? По-перше – недоступність для більшості населення України цього виду медичної допомоги. Бо якщо навіть вона й надається, то є заклади, в яких це здійснюється не в повному обсязі. Це пов’язано з тим, що не у всіх є обладнання, а також з невисокою кваліфікацією спеціалістів, що її надають. А це призводить іноді до інвалідизації населення (якщо згадана допомога надана некваліфіковано). Ці два фактори можуть бути пов’язані з відсутністю контролю з боку відповідних органів за результатами надання цієї допомоги, а також недостатнім контролем за акредитацією установ, що надають допомогу, а також за кваліфікацією фахівців.

Також йшлося про недостаній поточний контроль з боку певних установ, відсутність стандартів надання медичної допомоги, протоколів лікування на певному рівні медичних установ. І про такі недоліки, як неефективне використання виділених коштів. Бо іноді виділяються колосальні кошти на придбання дорогого обладнання, але використовується воно дуже нераціонально.

Підготував Станіслав Баранець,

фото автора